Подаруночки бійцям 72 бригади і не тільки
Додано: 11 серпня 2014, 22:12
Автор листа: Леся Борсук – відповідальна особа щодо допомоги військовослужбовцям частини № 3066 при МВС України.
Поїздка на Схід. 1 892 км - шлях туди і назад. Як до Анталії. Але курорти з валянням на пляжі ніколи не любила. Літо літом, а війна за розкладом. Не нами складеним, але такі реалії життя. Тому наша дорога на Схід. Там нас вже чекали хлопці 72 механізованої бригади. Хоча й постійно шифрувались. Телефонні розмови пелінгують, а потім опади у вигляді граду (((( Тож не варто ображатись, коли не називають точні координати. [more...]
З нами вийшло так само. Похибка в "якихось" 100 км по степу і "зеленці". Але доїхали, знайшли - без варіантів Завдяки місцевим мирним партизанам. Чудові люди! Всім їм окрема подяка. До речі, не зважаючи, на жовто-блакитні кольори в Маріуполі, активістів там досі переслідують, тому доводиться партизанити. З цих же міркувань їхні фото не викладаю, хоча так хочеться, щоб країна знала своїх героїв. Але ще прийде час. Ігор, в минулому військовий, старший чоловік - гасав з нами на своєму рознесеному вщент авто скрізь - показував дорогу. І на ночівлю влаштував. А ще Олечка, Олексій... То ж до наших бійців таки дістались, не зважаючи ні на що. Передачі зраділи як діти. Це як звісточка з тилу. Дома більшість не бували по 4 місяці. Берці давно зносились за 4 місяці, форма постійно штопається, про решта мовчу. Їжа, вода, медикаменти - проблема. Сигарети, цукерки з печивом, кава - мрія. Ліки - скарби. Правда, медінструктор побачивши нашу невеличку упаковку Целоксу хмикнув спочатку носом. Мовляв, в мене медикаментів он повний намет, а ви тут крихти привезли. Але бійці "крихти" оцінили швидко. Коли почули, що вони можуть врятувати не одне життя. При чому, один пакет грануляту - три великих поранення. Медику довелось "здатись" і визнати, що повному намету зеленки, йоду, перекису, бинтів і аспірину не завадить сусідство потужних кровоспинних, знеболювальних препаратів. Одразу постановив, що роздасть все що можна роздасть на руки, щоб мали при собі. Бо повітряна тривога - постійний стан. За нашої присутності була тричі. Пощастило.... Ще просили військові намети. Це також дефіцит. По кущах здебільшого маскують яскраві червоненькі, жовтенькі туристичні намети на 2-3 особи. Роздобули справжні армійські на 10-12 осіб. Термо-футболки Нато б/у - це в бійців вже як сукня дольче габана для світської левиці. Річ справді корисна: виводить піт, не притягує бруд, швидко сохне після прання. Якщо трапляється можливість випрати. Жартують "бруд сам відпадає". Не зважаючи ні на що, хлопці тримаються, жартують, сміються. Особливо, коли побачили голівку твердого сиру і сало Одразу сховали в "холодильник" - ямка в землі. Зустріли й наших хлопчиків з 2 окремого батальойну - чатують на блокпостах і в аеропорті. Прийняли замовлення: намети, спальники, каремати. Ще є замовлення від дніпровського девізіону - 48 бронежилетів. Окремий сюрприз в дорозі - наші чудові орли з 30 бригади! Несподівана зустріч. Пишаюсь ними дуже. Дивлячись на таких, точно знаєш, що ми переможемо! Їхали в місця, куди ми, на жаль, передати щось значно складніше (( Тому дуже зраділи, що ми їх таки знайшли, не зважаючи на конспірацію, і передали їжу, воду. Але це далеко не все, що потрібно цим героям (не буду розповідати військових таємниць, але нам є за що їм дякувати). Проводжали ми їх ще в Києві. Тоді вручили трохи гемостопу, рукавички, окуляри тактичні. "І більше нічого нам не треба". Тепер зустрілись знову - за тисячу кілометрів від київського вокзалу.... Виявилось, що робоча необхідність - цифрові рації (їм видали на всіх одну пару старих допотопних - більше згодяться горіхи колоти), радіостанція, сканер, кевларові каски, кросівки. Зробимо все, щоб виконати прохання!
Слава Україні!
Поїздка на Схід. 1 892 км - шлях туди і назад. Як до Анталії. Але курорти з валянням на пляжі ніколи не любила. Літо літом, а війна за розкладом. Не нами складеним, але такі реалії життя. Тому наша дорога на Схід. Там нас вже чекали хлопці 72 механізованої бригади. Хоча й постійно шифрувались. Телефонні розмови пелінгують, а потім опади у вигляді граду (((( Тож не варто ображатись, коли не називають точні координати. [more...]
З нами вийшло так само. Похибка в "якихось" 100 км по степу і "зеленці". Але доїхали, знайшли - без варіантів Завдяки місцевим мирним партизанам. Чудові люди! Всім їм окрема подяка. До речі, не зважаючи, на жовто-блакитні кольори в Маріуполі, активістів там досі переслідують, тому доводиться партизанити. З цих же міркувань їхні фото не викладаю, хоча так хочеться, щоб країна знала своїх героїв. Але ще прийде час. Ігор, в минулому військовий, старший чоловік - гасав з нами на своєму рознесеному вщент авто скрізь - показував дорогу. І на ночівлю влаштував. А ще Олечка, Олексій... То ж до наших бійців таки дістались, не зважаючи ні на що. Передачі зраділи як діти. Це як звісточка з тилу. Дома більшість не бували по 4 місяці. Берці давно зносились за 4 місяці, форма постійно штопається, про решта мовчу. Їжа, вода, медикаменти - проблема. Сигарети, цукерки з печивом, кава - мрія. Ліки - скарби. Правда, медінструктор побачивши нашу невеличку упаковку Целоксу хмикнув спочатку носом. Мовляв, в мене медикаментів он повний намет, а ви тут крихти привезли. Але бійці "крихти" оцінили швидко. Коли почули, що вони можуть врятувати не одне життя. При чому, один пакет грануляту - три великих поранення. Медику довелось "здатись" і визнати, що повному намету зеленки, йоду, перекису, бинтів і аспірину не завадить сусідство потужних кровоспинних, знеболювальних препаратів. Одразу постановив, що роздасть все що можна роздасть на руки, щоб мали при собі. Бо повітряна тривога - постійний стан. За нашої присутності була тричі. Пощастило.... Ще просили військові намети. Це також дефіцит. По кущах здебільшого маскують яскраві червоненькі, жовтенькі туристичні намети на 2-3 особи. Роздобули справжні армійські на 10-12 осіб. Термо-футболки Нато б/у - це в бійців вже як сукня дольче габана для світської левиці. Річ справді корисна: виводить піт, не притягує бруд, швидко сохне після прання. Якщо трапляється можливість випрати. Жартують "бруд сам відпадає". Не зважаючи ні на що, хлопці тримаються, жартують, сміються. Особливо, коли побачили голівку твердого сиру і сало Одразу сховали в "холодильник" - ямка в землі. Зустріли й наших хлопчиків з 2 окремого батальойну - чатують на блокпостах і в аеропорті. Прийняли замовлення: намети, спальники, каремати. Ще є замовлення від дніпровського девізіону - 48 бронежилетів. Окремий сюрприз в дорозі - наші чудові орли з 30 бригади! Несподівана зустріч. Пишаюсь ними дуже. Дивлячись на таких, точно знаєш, що ми переможемо! Їхали в місця, куди ми, на жаль, передати щось значно складніше (( Тому дуже зраділи, що ми їх таки знайшли, не зважаючи на конспірацію, і передали їжу, воду. Але це далеко не все, що потрібно цим героям (не буду розповідати військових таємниць, але нам є за що їм дякувати). Проводжали ми їх ще в Києві. Тоді вручили трохи гемостопу, рукавички, окуляри тактичні. "І більше нічого нам не треба". Тепер зустрілись знову - за тисячу кілометрів від київського вокзалу.... Виявилось, що робоча необхідність - цифрові рації (їм видали на всіх одну пару старих допотопних - більше згодяться горіхи колоти), радіостанція, сканер, кевларові каски, кросівки. Зробимо все, щоб виконати прохання!
Слава Україні!