Є спеціальні діагностичні поведінкові тести + дуже розширене опитування для батьків, постановка дігнозу не такий простий процес. Так, спектр аутизму включає багато різних станів, які раніше не діагностувалися - це правда. Але це не означає, що вони "нереальні" або нав"язані. Раніше таким дітям не допомагали або мало допомагали, вважаючи "непіддатними навчанню", "тупими", "неуправляємими", просто невихованими і ще багато чого. В результати без допомоги, без особливих підходів до навчання вони виростали неадаптованими, маючи проблеми з соціалізацією, нерозуміння оточуючих і так далі. Сам по собі аутизм не має ніякого відношення до інтелекту. Серед людей з аутизмом інтелект варіюється від низького до середнього і високого або навіть геніального. Але проблеми в комунікацією нерідно затрудняють оцінку (звичайні тести можуть не давати адекватну оцінку).
Діагностика = визнання проблеми, а звідси пошук інформації, допомоги, кращі підходи, розуміння мотивів поведінки, установелення контакту. Поставити діагноз НЕ РІВНО поставити ярлик.
Частково пояснюється збільшення зареєстрованих випадків аутизму покращенням діагностичної бази. Також в людей з органічними пошкодженнями мозку (що не має прямого відношення до аутизму) нерідко знаходять аутичні риси. В результаті такі люди теж можуть потрапити в цю категорію. Але незважаючи на це, все ж таки є об"єктивні підтвердження, що з кожним роком таких дітей народжується більше, що неможливо пояснити лише змінами в критеріях діагностики.
Ось трохи статистики -
https://www.autismspeaks.org/science-ne ... 9-children
Щодо того чи це хвороба (desease) чи це disorder (або condition)? І в чому різниця...
Так, помилково це називати хворобою, а тим більше психіною. Але це не найбільша помилка яку допускають щодо аутизму.Це неврологічний стан (НЕ психічний), який відрізняється від "норми". Тобто мозок сприймає інформацію по-іншому і між частинами мозку виробляються зв"язки інші, які відрізняються від "нормальної людини". Вважається, що людина народжується з аутизмом, однак в перші роки життя виробляється його "специфіка". Або буває дитина розвивається до 1.5 чи 2 років нормально, а потім різко забуває майже все що вміла, зникає мова, з"являється дивна поведінка. Дитина поводиться по-іншому через те, що сприймає інформацію по-іншому. Чим відрізняється від психічної хвороби? Спробую пояснити. До речі, в українських/російських ненаукових статтях нерідко вживається слово "хвороба", ще ні разу не зустрічала в англійських чи французьких щоб вживалося це як "disease".
Зауважте, я це пояснюю не через те, що хвороба це щось погане і чого потрібно соромитись чи вважати таку дитину чи людину гіршою від нормальної і так далі. Ні, не через це. Ставлення до людини з аутизмом як не до хворої, а як з особливостями розвитку і обробки інформації кардинально змінює підхід в допомозі. По-друге, аутизм неможливо вилікувати, але можливо адаптувати людину в більшій чи меншій мірі. Вона завжди матиме свої особливості, але при цьому може себе реалізуватися в житті, мати друзів, сім"ю (це звичайно залежить від ступені вираженості аутизму, а також ступеня адаптованості). І таких приклідів безліч: програмісти, письменники, науковці. Можете загуглити. Це не значить що треба бути обов"язково успішним, щоб тебе визнавали "достойним" чи не гіршим від "нормальної" людини. Всі достойні на щастя. Якраз одна із проблем аутизму, що буває часто говорять про приклади екстраординарних здібностей чи геніальності в людей з аутизмом, ніби тільки ці люди достойні сприйматися оточуючими як "не гірші".
При певних діагнозах/стадіях, якщо докласти дуже багато зусиль в ранньому віці, то це можна зупинити і дитина зможе розвиватись нормально.
Що зупинити? Це на все життя. Можна адаптувати - це правда, але дещо інше сприйняття інформації залишиться на все життя. Це не так працює, як ви описали. Дитина маючи аутизм розвивається своїми темпами (при цьому аутизм нікуди не зникає), одні сфери розвиваються швидше, інші повільніше. Так,особливо якщо почати з раннього віку (а не ранніх стадій, в аутизмі нема стадій) змінити реакції і контакт з оточуючим світом, визвати більший інтерес до спілкування і світу, щоб дитина не закрилася в собі. І методик існує безліч, перечисляти тут не буду.
Звичайні "нормальні" люди народжуються вже з налаштованими фільтрами. Наприклад, маленька дитина краще сприймає і концентрується на голосі людини поряд, ніж на шумі вітру за вікном чи ледь чутному гудку поїзда. Краще сприймає те і набагато ймовірніше зконцентрується на тому, що в неї перед очима, а не збоку. Ці речі не працюють або не так виражені в людей в аутичному спектрі. Наприлад, мій син в 2.5 роки міг сказати "поїзд", коли за вікном було ледь-ледь чути гудок і я би навіть не помітила, або бігти на дуже тихий звук чогось, що могло його зацікавити, але міг не чути як його п"ять разів звуть по імені (інколи ігнорував, але інколи був настільки зконцентрований, що фактично сигнал ним не сприймався). Або взагалі міг не реагувати ніяк на гучний звук.
Але це не означає, що гудка поїзда не існує або що мозок формує якісь ілюзії, як при психічній хворобі. В цьому і відмінність. Плюс нема ліків від аутизму (хоча бувають ліки, якщо, наприклад, дитина з аутизмом погано спить, але прямого відношення до аутизму це не має, не існує ліків ПРОТИ аутизму).
Це інше сприйняття інформації. Про аутизм говорять, що за деревами не бачить лісу. Через відсутність фільтрів ірформації надхожить занадто багато, що мозку важко виділити щось головне. Також при аутизмі нерідко бувають сенсорні проблеми (що пов"язано також з перевантаженням інформацією). Звук може бути занадто гучним, світло яскравим, запах занадто різким і т.д. Через вроджену гіперчутливість (уявіть собі що все навколо гаряче ніби народився без шкіри) дитина і мусить якимсь чином захищатись і обирає, наприклад, сприймати тільки 10% відсотків інформації з зовнішгього світу, а інші 90% з внутрішніх відчуттів. І це порушує комунікацію, може формулювати повторювальні рухи чи інтереси (тому що це звично, не викликає тривоги, не перевантажує систему). Але можливо поступово дитину зацікавити, налаштувати на цей світ і т.д. - в цьому і полягає адаптація. Потрібно "виманювати" дитину - подивись як тут цікаво, щоб вона сама це обрала. Неможливо просто взяти і витягнути - це може бути занадто травматично і дитина ще більше закриється.
Якщо сприймати аутизм як не хворобу, а особливість, тоді буде розуміння, що:
- Потрібно допомагати дитині, ДОПОМАГАТИ, а не боротися з аутизмом (що означає лікувати), якщо боротися з аутизмом, то можна побороти і саму дитину. Тому що аутизм (спосіб сприйняття інформації) вже є частиною особистості (є наприклад такі "спеціалісти" які фактично намагаються "зламати" дитину, щоб вона почала на автоматі робити те, що просять, а не через цікавість). При цьому можна добитися якихось результатів, але людина може потім ще більше закритись.
- Сприйняття (в першу чергу батьками, які також часто помиляються) як не гіршим варіантом людини, а іншим. Що вимагає інших підходів і розуміння своїх темпів і особливостей розвику. Наприклад, деякі сфери можуть розвиватися швидше ніж в однолітків, інші - навпаки повільніше або не так. Більш ймовірні також різкі переходи від одного етапу до іншого. При сприйняття цього не як хвороби, а особливості, не потрібно і автоматично менше виникає потреба порівнбвати свою дитину з іншими "нормальними" дітьми, будь-якими силами намагаючись щоб вона відповідала "нормі". Потрібно гармонічно розвивати, враховуючи інтереси дитини, розвивати одночасно і сильні і слабкі сторони.
- В кінці-кінців не забувати що аутизм має не тільки недоліки, але і переваги. Наприклад, виняткова здатність концентруватися на сфері своїх інтересів, що дає можливість досягти значних успіхів і нерідко люди з аутизмом мають неабиякий талант в певній сфері. Задача вихователів - це знайти це конструктивне русло, запалити іскру. Також такі люди нерідко мають фотографічну пам"ять.
- В першу чергу ми всі заслуговуємо на щастя - і діти з аутизмом і їх батьки. Також ці діти мають ті сами потреби в любові і спілкуванні (просто їм буває важко спілкуватися, а не через тещо вони не хочуть). Навіть більше - батьки повинні намагатись бути щасливими, від цього залежить щастя і в тому числі розвиток їх дітей. Сприймаючи аутизм як не хворобу, а особливість не старатися виправляти і боротися з дитиною (що неправильно), а допомагати їй, це набагато краще і об"єктивно і суб"єктивно.